Анонімно

Я прокинулася від звуків телефону, які доносилися з кімнати батьків. Це був ранок 24 лютого. За вікном було ще зовсім темно. Моєму татові зателефонували і повідомили про вибухи. Уся наша сім’я прокинулася, і тоді я почула перший вибух. Було дуже страшно! Світло і зв’язок тоді ще були: всі почали дивитися, читати новини, комусь телефонувати.
Близько шостої ранку ми зібрали тривожні валізи і продовжували слідкувати за новинами. По обіді, десь о 14 годині, ми почули звуки ворожої техніки, було дуже моторошно. Через деякий час ворожа колона пройшла і звуки двигунів потроху затихли, але вибухи продовжувалися. Увечері ми знову-таки слідкували за новинами. Повечеряли. І з надією на швидке завершення війни лягли спати.
Але, на превеликий жаль, війна продовжується вже більше року. Проте ми не сумніваємося і віримо в нашу перемогу, бо дух нашого народу незламний. Українці – нація нескорених.Слава Збройним Силам України!Слава нашому міцному народу!Слава Україні!